Хто я, у чому моє завдання й куди я йду?

Хвала Аллагу. Мир і благословення Посланцеві Аллага та всім, хто йде за ним.

Всевишній Аллаг говорить — передаємо зміст: «Ми вшанували нащадків Адама».  [1]

Дорогі брати, можемо бути настільки зайняті днями й справами, що минають роки, а ми не зупинилися біля трьох потрібних запитань: хто я? У чому моє завдання? Куди йду? Людина знає ім’я, професію, домашню адресу, ціни на ринку й світові новини. Та може не знати, ким вона є за мірою Аллага, навіщо їй дані серце, розум і вік та до якої зустрічі прямує. Загубивши ці відповіді, вона схожа на мандрівника в незнайомій країні: має телефон, автомобіль і гроші, але втратив карту. Може багато рухатися, та не знає, чи наближається до мети, чи віддаляється.

Перша відповідь на запитання «хто я?» — ти людина, яку вшанував Аллаг. Не товар на ринку, не номер в установі, не зображення, цінність якого вимірюють уподобайками, не тіло, яке використають і відкинуть. Твоя гідність не в тому, за що аплодують люди, не в майні, кольорі шкіри, мові чи походженні. Вона в тому, що Аллаг створив тебе, дарував блага, які допомагають пізнати Його, відкрив до цього двері й дав спроможність обирати істину, каятися після помилки та підводитися після падіння.

Проте ця гідність не означає, що людина створила себе чи може на власний розсуд визначати істину й кінцеву мету. Забуваючи Господа, вона може потрапити під владу речей, які нібито їй служать: грошей, пристрасті, страху, людського схвалення чи щоденного вмісту екрана. Тому Аллаг говорить — передаємо зміст: «Чи бачив ти того, хто зробив своє бажання своїм богом?» Людина може не вклонятися ідолу, але так слухатися власного бажання, що воно вирішує за неї, що говорити, робити й залишати. [2]

Дехто з наших дітей може не розуміти вислову «раб Аллага», бо пов’язує його з людським поневоленням і гнітом. Пояснюймо різницю: ми поклоняємося Господу, Який створив нас, знає нашу слабкість, дає наділ, відкриває двері мольби й покаяння та наказує те, що нам на благо. Несправедливість заборонена. У священному хадисі Аллаг говорить — передаємо зміст: «О Мої раби! Я заборонив несправедливість Собі й зробив її забороненою між вами, тож не кривдьте одне одного». Наша покора Аллагові не дає нікому права принижувати нас чи привласнювати наші права під іменем релігії. [3]

Говорячи «я — раб Аллага», ми оновлюємо спрямування: не продаю совісті за гроші й не міряю свою цінність чужим захопленням. Молодій людині потрібна сила, щоб відмовитися від запропонованого гріха. Працівник, який не обманює, коли його ніхто не бачить, робить моральний вибір. Служіння Аллагові виховує цю силу й навчає каяття, коли слабнемо. Тоді вчорашня помилка не стає вічним визначенням того, ким ми є.

Друге запитання: у чому моє завдання? Всевишній Аллаг відповідає — передаємо зміст: «Я створив джинів і людей лише для того, щоб вони поклонялися Мені». Поклоніння — не втеча від життя й не молитва, після якої виходимо до людей без моралі та чесності. Це прагнення вдоволення Аллага в усіх справах: у молитві, словах, заробітку, гніві, вихованні дітей і погляді на людей. Батьки сідають із дітьми, слухають їхні турботи, навчають молитви й довіри до Аллага, стежать за потребами в школі та користуванням екраном — і сподіваються на винагороду за довірену турботу. Продавець, який щиро радить і не обманює, милосердний лікар, старанний і чесний студент, сусідка, яка береже язик, — усі живуть змістом поклоніння, коли спрямовують намір до Аллага. [4]

Дорогі брати, нині в багатьох домах є всі засоби комфорту, але бракує змісту. Швидкий інтернет, багато екранів, добра їжа — а батько не знає, що переживає син, мати не має кому розповісти про втому, діти знають усе про цифровий світ і не знають, навіщо моляться. Тут видно, як потребуємо змісту, який релігія допомагає зрозуміти й прожити вдома. Не потрібно наповнювати дім наказами та криком. Потрібно повернути йому молитву, що приносить спокій, Коран, який чути, милосердне слово, розмову без телефонів і приклад, який діти побачать ще до того, як про нього почують.

Третє запитання: куди я йду? Аллаг говорить — передаємо зміст: «Ми належимо Аллагові й до Нього повертаємося». І ще: «Невже ви думали, що Ми створили вас без мети й що вас не буде повернуто до Нас?» Ти тут тимчасово. Це не означає ненавидіти життя, а означає пам’ятати, куди прямуєш. Ми розбудовуємо земне життя й працюємо в ньому, знаючи, що наші справи супроводжуватимуть нас на зустрічі з Аллагом. Тоді пам’ять про майбутнє життя спонукає до чесності й доброчинності. Нехай робота не відбирає молитву, гроші — дітей, телефон — серце, успіх — скромність, а смуток не відриває від надії на Аллага. [5] [6]

Мусульманинові в Європі цей зміст потрібен щодня. Варто говорити собі й дітям: ми — раби Аллага, живемо серед людей із милосердям, сумлінністю та користю, бережемо серця й родини від втрати шляху. Не ізолюємося від суспільства й не наслідуємо всього, що в ньому є. Навчаємося, працюємо, досягаємо успіху, служимо й будуємо, пам’ятаючи відповіді: хто я, у чому моє завдання й куди йду?

Берегти ідентичність — також залишати дітям простір для запитань про віру й сенс поклоніння. Недостатньо гніватися, бо запитання не сподобалося, чи відповідати, що так робили наші батьки. Вчімося відповідати зрозумілою мовою, терпляче ставмося до поступового розвитку й показуймо, як релігія робить нас милосерднішими та справедливішими. Щире батькове перепрошення чи материна справедливість можуть бути ближчими до дитячого серця за довгі слова без видимого впливу. Прагнемо віри, вкоріненої в розумінні й любові, яка допоможе людині, коли вона залишиться сама, далеко від домашнього нагляду.

Сьогодні обери один довірений тобі обов’язок, який потребує виправлення: молитву, якої триматимешся, право, яке повернеш, чи розмову, в якій вислухаєш дітей. Навчи їх практичною відповіддю раніше, ніж словами: я — раб Аллага, живу гідно, виконую довірене й сподіваюся на добру зустріч із Ним. Ці смисли дають ідентичності коріння й роблять її добром, яке бачать люди поруч.

О Аллагу, дай нам пізнати Тебе, допоможи слухатися Тебе й виконати довірене. Виправ серця й домівки, відкривай через нас двері добра, спрямовуй до найкращої моралі й утверди в Твоїй релігії до зустрічі з Тобою.

Джерела
[1] Коран, сура «Аль-Ісра», 17:70. Переклад змісту.
[2] Коран, сура «Аль-Джасія», 45:23. Переклад змісту.
[3] «Сахіх Муслім», хадис 2577. Передано зміст священного хадиса (хадис кудсі).
[4] Коран, сура «Аз-Заріят», 51:56. Переклад змісту.
[5] Коран, сура «Аль-Бакара», 2:156. Переклад змісту.
[6] Коран, сура «Аль-Мумінун», 23:115. Переклад змісту.
