О Аллагу, шукаю в Тебе захисту від тривоги й смутку

Хвала Аллагу. Мир і благословення Посланцеві Аллага та всім, хто йде за ним.

Серед молитов нашого Пророка, мир йому та благословення Аллага, є така — передаємо її зміст: «О Аллагу, шукаю в Тебе захисту від тривоги й смутку, від безсилля й лінощів, від боягузтва й скупості, від тягаря боргу й гніту людей».  [1]

Небагато слів, а скільки в них людського життя! Тривога, яка не дає заснути; смуток, який повертається; справа, користь якої розумієш, але не починаєш; страх, який стримує; борг, який тисне; людина, від якої щось залежить у твоєму житті й яка цим тебе пригнічує. Наче ця мольба проходить місцями нашої втоми — одним за одним.

Та перш ніж назвати тягарі, вона навчає, до Кого звертатися. Зміст цих слів: «О Аллагу, шукаю в Тебе захисту». Господи, я не вмію добре нести це сам. Ти знаєш, чого боюся, що втратив і що приховую від людей. Перед ними я можу здаватися сильним, а Ти знаєш мою слабкість. Часом не можу навіть пояснити, що в мене на душі, а Ти знаєш це ще до моїх слів.

Тут починається зв’язок з Аллагом: серце усвідомлює свою потребу в Ньому, а ти згадуєш Його, коли страх посилюється. У молитві ми промовляємо слова, які означають: «Аллаг — Найвеличніший». Потім виходимо, і проблема заповнює весь погляд, аж нічого іншого не бачимо. Куди подівся цей зміст? Аллаг величніший за те, чого я боюся, краще знає мій біль і має більше сили допомогти мені, ніж я можу уявити.

«Від тривоги й смутку» — такий зміст слів мольби. Часто смуток стосується минулого, а тривога — того, чого боїмося в майбутньому. Між ними — сьогоднішній день, який ми проживаємо. Йому й так може вистачати власних турбот, а ми додаємо те, що минуло, й те, чого ще немає. Інколи сам день спокійний, але ми навантажуємо його так, що вже не можемо прожити його в спокої.

Сьогодні я вдома, рідні поруч, а в уяві вже переживаю завтрашню хворобу, завтрашню втрату й розлуку. Потім повертаюся до вчорашнього й знову проходжу через кожен біль. Брате, ми не знаємо, що принесе завтра. Навіщо ж сьогодні нести всі його можливі страждання?

А буває смуток, який ми самі повертаємо. Старий лист: знаю, що повторне читання посилює тривогу, але все одно шукаю його й відкриваю. Сторінка, після якої невдоволений своїм життям, — а відвідую її щовечора. Наче щойно серце трохи заспокоїться, ми говоримо йому: залишилося ще й оце!

І нескінченні розмови: де ті колишні часи, коли у світі було добро? Ніби все добро залишилося там, ніби Аллаг давав людям минулого, а нам не дав нічого. У минулому є те, що любимо. Але й у теперішньому є блага, яких не помічаємо, оплакуючи минуле.

Вірність тим, кого втратили, не вимагає позбавляти себе всякої радості. Мольба за померлого — вірність, милостиня від його імені — теж. Пророк, мир йому та благословення Аллага, згадував Хадіджу й робив добро її подругам. Смуток за близькими природний, і його хвиля може повернутися незалежно від нашого бажання. Не дорікаймо засмученому за сльозу й не встановлюймо строку, за який він мусить пережити втрату. Ставмося до себе дбайливо, перетворюймо пам’ять на нагоду для мольби й доброчинності та дозволяймо благам, що залишилися в житті, знайти місце в серці. [2]

Серце потребує милосердя, а не того, хто знову завдаватиме йому болю. Коли помічаємо, що ходимо по колу в тому самому стражданні, шукаймо щирої допомоги й зменшуймо, наскільки можемо, те, що знову його пробуджує.

Коран показує біль смутку, якого ми не обирали. Мати Муси, мати, біля якої вже немає немовляти: що діється в її серці? Аллаг говорить — передаємо зміст: «Якби Ми не зміцнили її серця». Муса ще не повернувся, та Аллаг уже зміцнив її серце. Цей зміст потрібен нам: ми чекаємо зміни обставин, а найбільше потребуємо допомоги Аллага для серця, яке чекає. [3]

Можемо сказати: Господи, я молюся до Тебе, а проблема не змінюється. У цій сцені серце знаходить іншу мольбу: Господи, зміцни моє серце, поки прийде Твоє полегшення. Допомога Аллага не обмежується тією формою, на яку ми чекаємо.

Далі — «безсилля й лінощі». Людина справді може не мати сил і потребувати допомоги. А може бути спроможною на щось, але не робити цього лише тому, що не може всього. Тоді складність шляху перетворюється на відмову рухатися ним.

Пророк, мир йому та благословення Аллага, навчав — передаємо зміст: «Прагни того, що приносить тобі користь, проси допомоги в Аллага й не опускай рук». Активність може знижуватися через хворобу чи виснаження, тому не називаймо кожного втомленого ледачим. Прохання про допомогу Аллага супроводжується посильним рухом: пошуком роботи, відновленням стосунків чи потрібною підтримкою. За сильного страждання це може бути допомога фахівця. Не завжди потрібен великий початок: іноді маленький, довго відкладений крок змінює напрямок усього дня. [4]

Потім — «боягузтво й скупість». Страх утримує слово на захист скривдженого, а прив’язаність до грошей — руку, яка могла б допомогти нужденному. Тут постає запитання: ми сподіваємося на допомогу Аллага, а де наша допомога Його рабам?

Пророк, мир йому та благословення Аллага, сказав — передаємо зміст: «Аллаг допомагає Своєму рабові, доки той допомагає своєму братові». Хочеш, щоб Аллаг полегшив тобі, — полегшуй людям. Можливо, скажеш: у мене й самого турбот вистачає! Так, але разом зі своїми турботами ти можеш мати те, чого бракує братові: досвід, який відкриє йому шлях, або час, щоб його вислухати. [5]

Не чекаймо, доки наше життя звільниться від тягарів, щоб стати корисними. Комусь можеш бути потрібен ти, поки сам потребуєш Аллага. Допомога цій людині може стати дверима, через які сподіваєшся отримати допомогу свого Господа.

А «тягар боргу» знає той, хто дивиться в телефон і боїться, що повідомлення — нова вимога сплатити. За одними боргами стоїть хвороба чи безробіття, за іншими — порівняння: чому в нього є, а в мене немає? Так купуємо коротке захоплення інших і несемо довгу тривогу.

Можливо, з цього тягаря можна вийняти один камінь: відмовитися від покупки, переглянути витрату, попросити поради, яка відкриє шлях до погашення боргу. А можливо, кредитор — я сам, і від мене залежить дати братові відстрочку, зберегти його гідність, полегшити бодай одну ніч страху.

Потім — «гніт людей». Керівник чинить несправедливо, родич нав’язує свою владу, хтось використовує чужу нужду. Скривджений має Господа, Який чує його. Він має право вимагати належного й звертатися до закону та обізнаних людей.

Але мольба — ще й дзеркало. Я прошу Аллага захистити мене від людського гніту. Чи немає того, хто страждає від мого? Рідні заспокоюються, коли я входжу, чи напружуються? Допомагаю нужденному, а потім обтяжую нагадуваннями про власну заслугу? Як боляче, коли просимо милосердя для себе, а найближчі чекають його від нас!

Дорогі брати, кожен має те, що його виснажує. Розкажімо Аллагові про свій тягар і почнімо з того, що нам під силу. Згадаймо й людину, про втому якої знаємо: помолімося за неї й спробуймо допомогти. Супроводити хворого, підтримати того, хто шукає роботу, дати відстрочку боржникові чи вислухати самотнього.

О Аллагу, допоможи нам нести наші тягарі й зроби нас підтримкою для тих, хто теж несе тягар. Не залишай нас самих на себе, зміцни наші серця, полегши наші біди й біди Твоїх рабів.

Джерела
[1] «Сахіх аль-Бухарі», хадис 6369. Передано зміст.
[2] «Сахіх аль-Бухарі», хадис 3818.
[3] Коран, сура «Аль-Касас», 28:10. Переклад змісту.
[4] «Сахіх Муслім», хадис 2664. Передано зміст.
[5] «Сахіх Муслім», хадис 2699. Передано зміст.
