Народ Саба: чи помічаємо ми ще даровані блага?

Хвала Аллагу. Мир і благословення Посланцеві Аллага та всім, хто йде за ним.

Всевишній Аллаг говорить — передаємо зміст аята: «Для народу Саба в їхній оселі було знамення: два сади, праворуч і ліворуч. Їжте з наділу вашого Господа й дякуйте Йому: добра земля і Господь, Який прощає».  [1]

Дорогі брати, коли Аллаг розповідає нам про народ, який жив до нас, це допомагає нам побачити самих себе й запитати: де ми на цьому шляху? Чого можемо навчитися? Серед таких оповідей — історія Саба, народу, якому Аллаг дарував великі блага.

Замисліться: благо назване знаменням. Люди користуються ним і можуть бачити в ньому щедрість, могутність та милість Аллага. Та коли людина довго живе серед благ, вона звикає до них і часом перестає їх помічати. Прокидається здоровою — і не бачить здоров’я. Відкриває кран, вода тече — і вона про це не думає. Безпечно виходить із дому й повертається — та забуває про безпеку. Щодня бачить дітей, аж поки їхні обличчя стають звичною частиною життя.

Можливо, сьогодні людина оточена тим, про що кілька років тому просила Аллага, але все одно живе невдоволеною. Вона забула дні нужди й так довго дивилася на те, чого бракує, що перестала бачити те, що має. Саме тут починається вдячність: спочатку побачити, а тоді сказати. Знову відчути серцем цінність того, до чого звикли очі, і згадати, що за цими благами стоїть Господь, Який виявив до тебе щедрість.

Далі Аллаг говорить — у перекладі змісту: «Їжте з наділу вашого Господа й дякуйте Йому». Добрі речі дозволені, а насолода ними поєднується з пізнанням Дарувальника та вдячністю Йому. Не приймай дар, забувши, Хто його дав. Користуйся тим, що Аллаг дозволив; нехай відпочинок допомагає слухатися Його, а гроші стають засобом добра. Володій речами, але не дозволяй речам заволодіти твоїм серцем. [2]

Серед благ, дарованих Саба, були легкі подорожі й безпечні дороги. Всевишній говорить — передаємо зміст: «Подорожуйте ними ночами й днями в безпеці». Ми читаємо про їхні блага й дивуємося. Та якби зупинилися на мить, то побачили б і у власному житті багато того, за що варто дякувати. До багатьох наших домівок надходять продукти з далеких країн. За кілька годин ми долаємо відстані, на які колись ішли дні. Розмовляємо з рідними в іншій країні й тієї ж миті бачимо їхні обличчя. [3]

Маємо воду, тепло й світло, можливості навчатися та лікуватися, яких не знала більшість людей до нас. Хтось дратується через повільний зв’язок і забуває про благо — чути голос мами, яка далеко. Або нарікає на страву, що знову з’явилася на столі, забувши дні, коли мріяв про таку їжу. Ці короткі зупинки повертають благам місце в серці. Наші обставини різні: серед нас є хворі, стурбовані й нужденні. Вдячність не вимагає заперечувати біль; вона допомагає бачити добро, яке залишилося, водночас шукаючи полегшення того, що болить. Скільки близьких благ ми не помічаємо, бо зайняті тим, чого нам бракує!

Потім у розповіді про Саба звучать короткі слова, які відкривають їхнє ставлення до цієї милості. У перекладі змісту: «Та вони відвернулися». Вони відвернулися від вдячності Аллагу й покори Йому, і прийшло покарання, про яке розповів Коран: «Ми наслали на них потік із греблі й замінили їхні два сади двома садами з гіркими плодами, тамариском і невеликою кількістю дерев сидру». Далі Всевишній пояснив причину — передаємо зміст: «Так Ми відплатили їм за їхню невдячність. Хіба так Ми відплачуємо комусь, крім невдячного?» [4] [5] [6]

Перш ніж змінилися два сади, люди відвернулися. Це спонукає нас берегти свої серця, коли дари затуляють нам Дарувальника й ми живемо так, ніби все, що маємо, гарантовано нам по праву, без милості Аллага й без нашої відповідальності. В історії Саба Аллаг Сам пояснив причину покарання. Тож не робімо з неї вироку кожній хворій чи постраждалій людині, начебто її спіткало покарання. Читаймо її, щоб перевірити себе й запитати: як даровані блага вплинули на наші стосунки з Аллагом?

Дорогі брати, людина може згадувати Господа в скруті й забувати Його, коли життя полегшується. Тому нам слід переглядати свій зв’язок з Аллагом і в достатку. Чи більший заробіток допоміг нам молитися, давати милостиню та підтримувати родинні зв’язки? Чи справ стало стільки, що для Аллага в нашому дні залишилося зовсім мало? Чи дякували ми за дар часу, чи змарнували його між відкладанням справ і гортанням екрана, а тоді поскаржилися, що його не вистачає?

Одна з ознак вдячного серця — у ньому меншає постійних нарікань і роздратування. Є різниця між тим, хто бачить, що має, і прагне кращого, та тим, хто помічає лише нестачу. Для другого кожне здійснене бажання швидко стає буденністю, а далі він знову придивляється до чужого. Добро може бути зовсім поруч, але безперервна увага до нестачі затуляє нам власні дари. Зупинімося на мить біля того, що Аллаг дав нам, перш ніж задивлятися на те, що Він дав іншим.

Вдячність означає також, що благо виходить за межі життя його власника. Коли цінуємо те, що маємо, нам легше помітити тих, кому цього бракує. Хто усвідомив благо їжі, згадає голодного; хто цінує дім і безпеку, згадає того, хто втратив домівку або живе в страху. Поруч є нужденні, сироти, вимушені переселенці; у Палестині та інших місцях є люди, яким потрібна наша допомога. Від нас не вимагається нести весь біль світу. Але нехай частинка дарованої нам милості Аллага дійде й до іншої людини.

Це не обмежується грошима. Дякувати за знання — означає навчати, за спроможність — допомагати, за час — віддавати частину його тому, хто тебе потребує. Дзвінок рідним, допомога сусідові чи година навчання дитини можуть бути саме тією справою, яка під силу тобі сьогодні. Шукай те, що можеш зробити, й не знецінюй близьке добро, чекаючи великої справи, яка може так і не настати.

Серед близьких благ — і мечеть, де ми збираємося для молитви й читання Корану, де навчаються наші діти й мусульманин знаходить підтримку у вірі. Вдячність за неї — наповнювати її поклонінням, берегти, брати участь у служінні, навчанні та підтримці за своєю спроможністю. Те, що ми вкладаємо, приносить користь дітям, які навчаються, молоді, яка знаходить добрих друзів, новому мусульманинові, якого привітно приймають і навчають. Це благо варте того, щоб ми помічали його й брали свою частку турботи про нього.

Цього тижня обери одне благо, до якого звик настільки, що майже перестав його бачити. Зупинися біля нього на мить і скажи: Господи, це від Тебе. А тоді нехай вдячність стане дією: милосердям, милостинею, дотриманням чийогось права чи добром для іншого. Історія Саба спонукає нас запитати: чи бачимо ми ще блага Аллага? І як ними користуємося?

Отже, мало володіти благом: його повнота відкривається, коли ми пізнаємо Дарувальника й правильно користуємося Його даром. Просимо Аллага допомогти нам бачити Його блага, зробити нас вдячними, благословити наш наділ і зробити Свої дари допомогою в покорі Йому та милосердям до Його рабів.

Джерела
[1] Коран, сура «Саба», 34:15. Переклад змісту.
[2] Коран, сура «Саба», 34:15. Переклад змісту.
[3] Коран, сура «Саба», 34:18. Переклад змісту.
[4] Коран, сура «Саба», 34:16. Переклад змісту.
[5] Коран, сура «Саба», 34:16. Переклад змісту.
[6] Коран, сура «Саба», 34:17. Переклад змісту.
